Дрезден. Частина перша

Старий Дрезден, попри місцями яскраво виражене совкове минуле – як картинка. Яку кожен може собі зробити через завбачливо розкадровану рамочку.

Соціалістична Німеччина мало чим відрізняється від соціалістичної України.

Тому краще заглибитись у віки. Дрезден згадується уперше в 1206 році в контексті судової тяганини між церквою і якимось графом за землю.

З кінця XV століття місто стає столицею Саксонії. А Саксонія в певні часи претендувала на лідерство серед німецьких князівств (якщо ви не забули, то Німеччина об’єднувалась не лише за Коля з Горбачовим).

Майже тисячу років Саксонією, а отже й Дрезденом керувала династія Веттінів. Найвідоміший з них – Август Сильний. З його іменем пов’язано багато пам’яток Дрездена, розпочата порцелянова слава краю, а також художні колекції, якими ми нині милуємось.

Славі князів присвячене настінна порцелянова аплікація, створена в 1904-1907 році.

Під час бомбардувань Дрездена 1945 році, про яке я ще згадаю, панно в більшій частині збереглося. Реставраторам довелося виготовити заново лише 200 плиточок.

Для належної презентабельності Август будує палац.

А поруч з ним – палацову церкву. На всіх картинках Дрездена вона – по центру.

Церкву з палацом поєднує перехід на рівні другого поверху. Як нині в лікарнях і інститутах.

Місце для будови – на березі Ельби – обирав особисто курфюрст. Стиль – високе барокко. Дзвіниця височіє на 85 метрів. Вздовж балюстради стоять і мовчки дивляться униз, на туристів 78 статуй.

Да, курфюрсти – це такі особливі князі в Священні Римській імперії, котрі могли голосувати за вибори імператора.

В дворцовій церкві поховане і серце Августа Сильного (тіло лежить в Кракові).

І не дивно, адже будова остаточно підірвала фінанси князівства, що змусило керівництво вживати на той час нестандартні засоби, типу збору коштів.

Збір коштів продовжують тут і по нині.

З палацової площі сходи ведуть на терасу над набережною Ельби, яку тут звуть балкон Європи. З балкона на навколишню панораму здавна милуються численні статуї. Оця, наприклад, символізують Ранок, Полудень, Вечір і Ніч (точніше щось одне, але я не розібрався).

Позаду тераси розташована Королівська саксонська академія мистецтв.

Завдяки написам “Рафаель”, “Мікеланджело” злі язики стверджують, що будова кінця XIX століття увіковічнює черепашок-нінзя.

Звісно, що це наклеп.

Поруч реконструюється Альбертінум – названа на честь короля Саксонії Альберта галерея.

Тут розташовані Галерея молодих майстрів (на відміну від майстрів старих, про яких згодом), музей художньої промисловості, колеція скульптур і зал монет.

Молодим майстрам, яким не знайшлося місця в Альбертінумі, доводиться малювати прямо на бетоні.

В галереї свого часу були представлені не лише експресіоністи чи романці, але й кубісти. Проте багато картин, визначені фашистами як деградуюче мистецтво, були втрачені, ще більше – загинули чи зникли в 1945 році.

Жителі Дрездена тягнуться до мистецтва.

Німецькомовним туристам про історію Дрездена оповідають гіди в костюмах.

Причому слухають їх дуже уважно. Тим більше, що задурно.

Далі буде.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.