В усті невеличкої річки Джурин, знаної своїм повноводним 16-метровим водоспадом, до Дністра притулилось старовинне село Устечко. Перші відомості про нього знайшли в 1414-му році, лише згадується там воно як Устє. У кращі свої часи, Устечко було навіть містом. З дарованим правом на самоуправління, невеличким магістратом і ярмарком. Власне, цьому не треба дивуватись — віддавна тут [...]
Всі, кому довелося мандрувати з Тернополя до Івано-Франківська напевне бачили цей храм. Велична будівля контрастує з геть невеличким селом — у Криниці десь 600 жителів. Хоч до війни Коростятин — так тоді звалася Криниця — був доволі значним поселенням. З приблизно тисячі його мешканців більшість складали поляки. Для них, коштом місцевою поміщиці й було споруджено [...]
Тисячі машин щоденно проносяться жвавою трасою «Тернопіль – Чернівці». Туристами цей маршрут ніколи не був обділений, адже на ньому – що не місто, то – знахідка для мандрівника: Микулинці, Теребовля, Чортків, Товсте… В Микулинці, як правило заїжджають всі: подивитися руїни замку, де живе злий пес, палац Людвіги Потоцької, величний бароковий Троїцький костел і, врешті решт, випити [...]
Рогатин наряду з Коломиєю і Галичем – одне із найприємніших і найзатишніших містечок Прикарпаття. Хоча, називати цей регіон Прикарпаттям не зовсім вірно: Рогатинщина входить до етнографічного регіон з назвою Опілля. Для туриста Рогатин – райське містечко: дві дерев’яних церкви (одна з них – просто еталон галицького дерев’яного храму), стара оборонна церква, готично-ренесансно-барочний костел, синагога, сецесійна [...]
, у якій ми зустрінемо правителів українських, татарських, литовських, польських, румунських і здивуємось постійним руйнаціям Десь в середині XIII століття ще князь, а не король Данило Галицький займався улюбленою серед українських правителів забавою: міжусобною війною з іншими українськими правителями і багатовекторною зовнішньою політикою. Ця його діяльність була настільки галасливою, що привернула увагу Золотої Орди, зайнятою [...]
Археологи навколо цього невеличкого містечка накопали сліди від купи прадавніх культур. Сліди по собі тут залишили сармати, анти, скіфи, само собою трипільці і навіть якісь ґави. Дещо пізніше відмітились і галичани. Назву поселення дістало від прізвища волинського боярина В’ячеслава Товстого, який служив у засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича і отримав ці землі у нагороду.
Зборів звичайно не такий цікавий, як його сусіди – Бережани, Поморяни, Золочів. Але якщо вже занесло сюди волею випадку, то напишу про його нечисленні архітектурні пам’ятки.
, у якій ми зосередимось на архітектурі. Частина перша була раніше. Славетний княжий рід Чарторийських володіє Бережанами не надто довго – з 1726-го по 1778-й. Не можна сказати, що власники величезних маєтностей приділяють місту на Золотій Липі надто багато уваги. Замок занепадає. Та все ж до наших днів дожили кілька споруд, зведених у той час.
, у якій ми познайомимось з родом Сенявських і з якогось дива згадаємо Віктора Януковича До оповіді про це місто-заповідник я підійду надзвичайно формально з кількох причин. Перша – очевидна. До мене про нього розказали більше і краще. Достатньо глянути лише на статтю на Вікі з детальною таблицею пам’яток.
На жаль, у містечку не вціліли замки, які тут колись були. Не дожив до наших днів і палац колишніх власників Копичинців – Баворовських. Зате колишній повітовий центр (а нині навіть не райцентр) зберіг якийсь особливий шляхетний дух. Принаймні мені здалося, що Копичинці почувають себе значно краще за деякі Тернопільські адміністративні центри.
Коментарі