Навіть зараз дістатись до деяких сіл Полісся — завдання не з простих. Підсушена меліорацією земля залишається важкою для прокладання доріг. Що вже казати про дрімучі часи Русі чи Литовського князівства?
Може саме з огляду на неприступність і стало волинське поселення колискою для українського княжого роду Четвертинських.
Груэр — небольшой город, можно сказать, замок на горе, который находится недалеко от Женевского озера. В основном, этот город знаменит твердым сыром с ярко выраженным цветочным привкусом, который здесь делают. Конечно сыр Груэр уже делают не только здесь, но и, например, недалеко от Люцерна и в других городах Швейцарии. Но Груэр продолжает привлекать толпы интересующихся туристов. Ещё здесь есть музей господина Гигера, который придумал фильм «Чужие». Давайте прогуляемся и зайдем на парочку экскурсий!
Новітня історії садиби Реїв — гідна ілюстрація справжнього розуміння ролі і місця держави у її ставленні до унікальних пам’яток минулого. Тим паче показового на Прикарпатті, для його розвиток туризму вже давно не є просто пустими словами.
Такий гнівний вступ, як мені здається личить не менш гнівній ілюстрації. Але перш ніж повернутись до нинішньої безпорадності, згадаймо про історію цього опільського замку. (more…)
В усті невеличкої річки Джурин, знаної своїм повноводним 16-метровим водоспадом, до Дністра притулилось старовинне село Устечко. Перші відомості про нього знайшли в 1414-му році, лише згадується там воно як Устє.
У кращі свої часи, Устечко було навіть містом. З дарованим правом на самоуправління, невеличким магістратом і ярмарком.
Власне, цьому не треба дивуватись — віддавна тут була переправа через Дністер. Мешканці Устечка для подорожніх тримали шинки, давали нічліг. А ще — торгували деревним вугіллям і виробами з глини. (more…)
Про загублене в подільських підгірках село Митки мені розказати нічого. Цікаве воно тим, що на пагорбі, у лісових хащах, які колись були парком, заховався майже казковий будинок із жовтої цегли. Палац адмірала Чихачова.
Одне з найбільших французьких міст заснували чи то самі гали, чи все ж римляни. Останні дивились на тодішній Ліон скоріше як на торговицю, бо ні фортеці, ні інших суто міських у їх розумінні рис поселення не мало.
Не факт, що так вважали б ті ж Астерікс з Обеліксом. Та як би там не було, але в 43-му році до н.е. за постановою римського сенату до гальського поселення на Роні вводяться регулярні війська з тим, аби заснувати тут римську колонію. (more…)
Періодичні торги різного масштабу і значення в Україні відбувались в усі часи. Ярмарки у Сорочинцях не були ні найбільшими, ні найзнаменитішими. Допоки про Сорочинський ярмарок у циклі повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» не написав Микола Гоголь.
…дорога, верст за десять до местечка Сорочинец, кипела народом, поспешавшим со всех окрестных и дальних хуторов на ярмарку. С утра еще тянулись нескончаемою вереницею чумаки с солью и рыбою. Горы горшков, закутанных в сено, медленно двигались, кажется, скучая своим заключением и темнотою; местами только какая-нибудь расписанная ярко миска или макитра хвастливо выказывалась из высоко взгроможденного на возу плетня и привлекала умиленные взгляды поклонников роскоши. Много прохожих поглядывало с завистью на высокого гончара, владельца сих драгоценностей, который медленными шагами шел за своим товаром, заботливо окутывая глиняных своих щеголей и кокеток ненавистным для них сеном.
Романтичне і без жодних перебільшень вимираюче подільське село на березі річки Рів вже точно що знало кращі часи. Власне це було зовсім і не село, а місто, яке деякий час навіть користувалось привілеями Маґдебурзького права.
Зараз у це важко повірити — за переписом тут мешкає три з гаком сотні жителів, а на око — так ще менше. Лише руїни на тлі патріархальних навколишніх красот, порослої зеленню запруди нагадують про те, вже літописне життя міста межі ровами. (more…)
Речь пойдет о самом центре Енакиево. О главной улице и площади, о той самой части города, которая является его визитной карточкой. Начнем с автостанции, откуда большинство гостей в Енакиево и попадают.
Вже не знаю, в що саме не вірили мешканці цього села. Стан, у якому перебуває єдина пам’ятка, що змушує сюди хоч комусь їхати, красномовніше слів. Можливо, саме через таку невірську славу в селі наприкінці XVII століття будують домініканський монастир.
Коментарі