Тут був Я Мандри з фотоапаратом. Україною і світом

Головне, про що треба знати про місто – це те, що воно є батьківщиною Лесі Українки. То тут, то там вам про це будуть нагадувати. Приблизно так само, як в Білій Церкві нагадують про її засновника Ярослава Мудрого.

Звягель (він же Возвягель чи Звяголь) документально відомий з 1256-го року. Причому в Іпатіївському літописі згадується, що тоді місто спалив князь Данило Галицький. Дещо раніше жителям Звягеля вдалося відкупитися від татаро-монголів (це заклало торговельні традиції містечка, активно розвинуті згодом чималою єврейською громадою). А от від грізного галицького князя відкупитись не вдалося.
(more…)

В Северной Корее очень много всего самого-самого. Корейцы явно страдают Гигантизмом и заразились они этой болезнью от нас. Не хотел делать выводы, но не могу удержаться. Видимо, социалистический строй не может предложить ничего другого. В закрытом обществе, нужно постоянно доказывать своим людям, что они самые-самые и делается это с помощью огромных памятников и монументальных сооружений.
(more…)

Пхеньян – столица Северной Кореи и ее визитная карточка. Город отличается от остальной страны. Люди здесь всегда ходят в нарядной и опрятной одежде. Улицы чистые и отовсюду видны гигантские монументы.

Весь город, впрочем как и вся страна, свзана с семьей Кимов: Отцом и Сыном. Они отличаются титулами. Наш экскурсовод ни разу не сказала просто Ким Ир Сен или Ким Чен Ир. Когда речь заходит о них, а случается это очень часто, то впереди обязательно добавляется приставка: “Великий Вождь товарищ Ким Ир Сен” и “Великий Руководитель товарищ Ким Чен Ир”. Первый – это отец, он же Вождь, он же Величайший человек, когда либо живший на земле и скончавшийся в 94-ом году. Второй – его сын, он же Руководитель, он же Солнце 21-го века, правящий Северной Кореей в наши дни.
(more…)

Як на мій погляд, міф про трипільську цивілізацію за потужністю міг би бути значно сильнішим у порівнянні з іншими ніби як державотворчими міфами. Маю на увазі Козаччину, Голодомор, Вітчизняну війну – тобто ті міфи, які наразі активно піаряться. Зауважте лише, що міф – не означає небувальщину. Мова скоріше про необхідний для існування держави епос, на якому будується власна система цінностей.

Багато хто подає легенду про трипільську цивілізацію, як історію прадавніх українців. От і музей, про який власне і мова, будується на гаслі “слов’янству – 7500 років”. Буцімто ми, українці, живемо у колисці усієї індоєвропейської спільноти.
(more…)

Северная Корея – уникальная страна. Здесь живут 20 миллионов человек, не знающие, кто такие Битлз или Мадонна. Здесь нет ни одного работающего светофора, а люди искренне верят, что живут в самой лучшей и свободной стране мира.

Моя поездка в Северную Корею началась с приключений еще в Москве. Сначала мне выдали визу на 7 дней, вместо 8. На следующий день ошибку исправили путем выдачи новой визы. Тем не менее, в это путешествие я отправился с тревогой в сердце, и было из-за чего. Вылетать мы должны были рейсом Аэрофлота из Шереметьево 1 в 19:10 во Владивосток. Просидев полчаса в самолете, командир корабля попросил нас не волноваться. Ему надо “перезагрузить” самолет, в связи с чем выключили электричество на 5 минут. Одно радовало, хорошо, что перезагрузку проводили не в воздухе. Трагические события в Перми были еще очень свежи в памяти…
(more…)

Хотела рассказать про городок Чортков Тернопольской области.

Очень он мне понравился, хотя пробыла там в целом часов пять - рано-рано утром и потом в другой день вечером. Разнообразный.

Как обычно, если читать официальную инфу, то суховато она “поглощается”: “впервые упоминается в исторических источниках за 1522 год в связи с получением магдебургского права”…”сохранились старая ратуша, костел Станислава и торговые ряды XIX века”. Ну ратуша, ну костёл.

“Сценарий я ваш читала - полная порнография. Поэтому надо смотреть”(с)квн
(more…)

Кому очі не намуляли 80 фоток та 5981 знак першої частини звіту про подорож і хто отримав доблесне звання суперкльовського молодика/молодиці, нехай починає читати другу частину фотозвіту.

Якщо ви все вірно читали і не лінувалися слідкувати за рухом по карті, тоді знаєте, що ніч застала мандрівника десь між Монастириською та Криницею. Тому як тільки благословилося на новий день, колеса поїхали далі.

13. Село при дорозі називається Криниця (у мене є френд haidamac, якому би пасувало тут жити. Свій серед своїх). Проминути бароковий костел 18 століття просто неможливо: одразу при трасі. Правда, його краще оглядати в безлистяну пору року, але я не мав наміру чекати пізньої осені, тому вийшло те, що вийшло.

Цікавий факт: до Криниці у якомусь фіг знає якому році за совітів приєднано частину хутору Дубовиця (1 будинок). Ото вже було гулянки в селі з приводу тієї оказії!

Вид з траси.

(more…)

Мабуть, вчергове нагадувати, наскільки прекрасним є Тернопілля, не варто. Все і так ясно.
Треба хоч трохи колумбіади, хоч в душі, аби сюди рванути, відкриваючи для себе щось нове. Каравелла мрій, затаєних бажань, відкриттів стартує!

Отож, коротко, як в лабораторній роботі:
Мета: архітектурна спадщина Тернопілля.
Маршрут: близько 103 км.
Час: 15 годин (велосипедних).
Учасники: учасників, окрім мене, більше не знайшлося
Ціль: покататися по літу.
Веб-ресурс пам’яток архітектури: www.spadok.org

Фото для затравки.

(more…)

Цього разу мова піде про військові таємниці. Тож ви вже якось обережніше, ок?

Десна – то невелике селище на сім тисяч мешканців. От лише 90 відсотків мешканців цих – військові.
(more…)

Сучасний Остер виріс у міжріччі однойменної річки і Десни на початку XIV століття. То був час відродження, постання з попелу численних пожарищ, які залишила по собі орда. Проте свою первісну історію місто веде ще від часів Володимира Мономаха.

Въ лєто 6606 (1098) заложи Володимєр на Въстри Црквь жє при нєм стаго Михаила каменну, а вєрхъ ся дрєвомъ нарублєнъ. (Цю цитату я знайшов у багатьох варіантах, але канонічним видався ось такий).

(more…)